Так тихо… На дворі чутно стукіт…
А в серці причаїлася печаль…
Лише цей дощ відчує весь мій смуток
І лише він відпустить мене вдаль.
Далеко і високо… Геть…
Далеко від людей, суєт,
Де я знайду себе, свій рай,
Так, дощ відпустить мене вдаль.
Я люблю дощ, він розуміє все
Немов зливається зі мною у одне
Єдине ціле, що вже ніколи не помре
І одне одного ніколи не покине.
Він – наче друг єдиний мій,
Неначе ангел охоронець,
Веде мене у танець мрій
І шепче щось, неначе поруч.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=130238
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 17.05.2009
автор: УМК@