В твоїх долонях спить душа.
Всі бережуть їй спокій.
Прозора тиша неземна,
земля у сні глибокім.
Бува прокинеться вона,
й загляне тобі в очі...
А потім крила посклада
й засне у чарах ночі.
На крилах ночі сон летить
і чат казковий відкриває,
щоб рани серця заживить...
Дивись-а їх уже немає.
Крадеться ранок тихим кроком,
і промінь сонця визира.
А я боюсь, що ненароком
від сну прокинеться душа.
Вже й сонце руки простягає
і п"є нектар із трав, квіток...
У сні душа чомусь зітхає:
ще не звільнилась від думок.
Їй сняться муки пережиті
і згасле сяєво мети.
Й н-а-д-і-ї, що тобой розбиті...
Немає сили далі йти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=131281
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 25.05.2009
автор: Н-А-Д-І-Я