На стовпах і дротах електричних тримається небо,
А на обріях літа гойдаються сонячні дзвони,
Цю ріку в летаргії давно вже оплакують верби,
Ця білява калина викохує кетяг червоний.
А до моря біжать, як додому стурбовані ріки,
І у берега море прощення навколішках просить
І шукає душа безупину неспо́кою й ліків,
А якщо пощастить, то знаходить омріяну россип...
Це не час і не простір - це безмір, порослий травою
Нас від перших початків гала́світа - вабить і кличе,
Ніч у повні, і місяць чатує у латах, як воїн.
Розкриває обійми настрічу розчулена вічність.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=131349
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 25.05.2009
автор: наталятерещенко