Дим-попіл сиплеться на землю,
На голови людей, мов пил...
Вкрив темне місто, навіть стелю,
Втягнув все світло, повен сил.
В полоні сірого питання -
Де наше щастя? Де любов?
Затягнуті у вир кохання,
Ми в'язні цих пустих розмов.
В повітрі тане дощ нещастя,
І попіл впитує вологу сліз.
На землю впало мокре листя...
Пожовкле. З неба. Знову вниз.
Крізь попіл бачу я створіння -
Воно летить разом з дощем.
Крилате тіло - снів видіння...
І вільне від усіх проблем.
Та вітер здатись все не хоче,
Боротись треба знову з ним.
Метелик щиро й тихо плаче,
Бо тіло поглинає дим.
Крізь простір...почуття й вологу,
Крізь світло, темряву і час,
Повітря, хворі сни й дорогу,
Крізь вітер, попіл, сльози в нас...
Летить метелик й не звертає
Зі шляху свого. Він живий...
Живий ще досі, та не знає,
Що день прожив єдиний свій...
[ 07/03/09 | Landen ]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=131764
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 29.05.2009
автор: Богдан Духевич