Боляче, страшно... заплющую очі, стискаю голову в холодних руках;
відчуваю напружений тиск у скронях, серце поступово охоплює жах.
Я дивлюся навколо, і бачу лише тишу: світ невартий жодної надії,
світ, що викликає лише огиду, де кров'ю років забруднені мрії.
Діагноз говорить сам за себе, викресливши на свободу дій плани -
психічний розлад нервової системи, пацієнт знаходиться в тяжкому стані...
Блакитне небо крізь залізо решіток, світло сонця крізь бетонні стіни,
один-на-один зі своїми думками, рахуючи дні, проклинаю години.
Нездатний вірити, нездатний любити, невартий уваги, невартий жити;
моральне безсилля зможе спричинити жагу помсти до навколишнього світу...
Я бачу твої очі тепер тільки у снах, мої кайдани - це пігулки та уколи,
сьогодні віра пропонує тільки страх... страх, що наповнює усе довкола!
Досконалий механізм здорового суспільства ставить штрих-коди на своїх громадян,
жорстоко давить собі непокірних, приховує реальних речей стан.
Нам постійно затикають роти - намагаються купити, або просто вбити -
час підійшов - вирішуй тепер сам, чи варто в цьому світі жити?!...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=131931
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 30.05.2009
автор: Saevus