Змахнула осінь золотим крилом
З дерев зелені шати
Тепер жовтіє стільки крон,
Що жовтого здається забагато.
Укрила землю килимом
З нестримним візерунком,
Що змінюється вітром
І вже новим малюнком
Ця різнобарвна ковдра-
Дерев уклін прощальний,
Що будуть іще довго
Носити вид печальний
За цей дарунок дякую,
Ідучи вглиб алеї,
Тримаючись рукою
З коханою моєю
Той благородний сум,
Що осінь навіє
Не змінить моїх дум
І пам'ять не розвіє
Бо почуття, що маєш
По часу не розгубиш
Їх ніжно зберігаєш,
Якщо ти дійсно любиш!
7.09.08
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=132752
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.06.2009
автор: герой