Сісти у потяг посеред ночі і ,мокрою рибою ,загубитися в зеленому очамиррі людської заплави. Тихенько заплисти у ковдру , і так щоб ніхто не бачив ,бігти тільки но зоранною ріллею за вікном . Заливати у память оливкове відчуття свободи і їсти ніч смакуючи пряний аромат осені. І бігти, бігти, бігти... Головне не зупинятись. Відчувати як під поглядом ночі, на спині проростають крила від чого однаково боляче і приємно судомить мязи і свідомість . Може я так згадую як був безтілеснним, чи тим ким був до... Ноги втоптують росу у розпашілу землю. Хочеться бути в дорозі.Або щоб дорога була у тобі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=132902
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 06.06.2009
автор: Вітер