На небі сонце вже сховалося за хмари,
лягла на землю ніч свята.
Вже сон вступає в свої чари,
лиш моя мати не лягла.
Край мене сіла, глянула, всміхнулась.
Поцілувала лагідно в чоло.
В самої сльози із очей котились,
бо юності життя давно пройшло.
Матусю рідна, не журися, ненько.
В душі ти завжди будеш молода.
Ти вічно житимеш, моя рідненька,
на цій землі для тебе буде лиш весна.
Чого ти журишся, чого на серці важко?
Чого ти часто ходиш у сльозах?
Невже я не віддячую тобі за ласку?
Невже нема любові у моїх очах?
Якби я знала що зробити маю,
щоби у тебе на обличчі усмішка була.
Щоби життя твоє цвіло, як квітка в гаю,
щоб ти завжди щасливою була.
Я дякую тобі сьогодні, мамо,
за те життя, що ти мені дала.
Хоча прожила я на світі зовсім мало,
але любов твою я в серці зберегла.
09.05.2001р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=133583
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 12.06.2009
автор: Olchik