Думки... Суспільство... Ангел... Це ставлення людей, бридке багно що навколо, утворені дощем брехні глибокі калюжі омани - усе зганяє думки у замкнену коробочку смерті... Ангела завели вони до роздоріжжя свідомості... Стоявши на краю, там, на горі, він зробив вибір, правельний для нього... Легким рухом руки він позбавив Всіх почуття насолоди від знущання над його життям...
Ангел був звичайною людиною, та надто чутливою. Працював на звичайній роботі, звичайним ПІДЛЕГЛИМ, і по-звичайному ставився до всіх. Не чув він зла, не чув він і образ. Лиш погано йому було у душі... Він все це бачив... І дійсно, в останні хвилини в його очах стояла вся бридота і огида до світу, до життя у ньому, існування і всіх його проявів у різних сферах діяльності, нібито на перший погляд людей, а насправді тупих свиней.. Його боліло все. І завжди... Не важливі його думки, не важливі його переконання, він це зробив – це було його останнє бажання... Хотів зрозуміти «чому???»
Кров застиглу і драглисту на холодній землі він побачив, коли піднявся над головою в повітря. Мокре тіло від кислотного дощу уже захололо. Це був він... Туман в думках не давав зрозуміти що коїться. Шум навколо оповив усе своїми довжилезними, затягаючими руками зла, все більше і більше посилюючи тиск, що передавав крізь них. Хлопок… Далі - темно...
Ангел відкрив очі і побачив все... Це був не рай, це було не пекло… Це просто було... Він знаходився не в тілі. Легке відчуття відкритої душі і таких же згустків (киселю) навколо, вирувало наче дотик. Приємне пощипування і потріскування енергії, що була повсюди, трохи соромила його. Переливання кольорів веселки у зворотньому напрямку, не давало зорієнтуватися і визначитися, що ж все таки відбувається з ним… Такого він ще не відчував. Це була повна відвертість, без всяких масок і гри, без підлих ідей і задумів, без всесвітньої спокуси до влади і війни за неї, без думок, без слів, без крику, без наміру, без висновку, без впливу, без брехні, БЕЗ звичайної звиклої уже ОБГОРТКИ… Невідомим способом він знав все, що цікавило. Не встиг подумати - відповідь вже є, точніше відповідь розуміє. Весь архів Всесвіту, всі знання, вся історія (вчора сьогодні і завтра), початок і кінець, всі загадки і таємниці колись, все було перед ним і разом з ним, а сам він наче складова того незнанного, що ще досі відкривало на повну округлість очі. Напевне, найвеличніше і незрозуміліше – це те, що тут ніхто не міг збрехати. Всі чисті та відкриті, всі наче голі перед всіма і не мають що приховувати. Всі думають одним розумом, Вселенським розумом. Черпають і віддають однакову кількість знань, не має кмітливих і відсталих, багатих і бідним, сильніших і слабших. Тут всі – Один... ДЕНЬ ПЕРШИЙ...
Від величезної кількості інформації, Ангел розгубився і почав почувати себе не комфортно. Надто все складно видавалося. Це наче перевантаження, що викликає нудотне відчуття десь у низу живота, з віддачою у горловий прохід каші кольорової інформації знань, назад до передавача. Сприйняття часу десь глибоко розтягнулось. Ангел не знав як і скільки. Напевне єдине, що не міг дізнатися. Він ще не зовсім розумів чи дійсно він є він. Чи можливо хтось інший... Купа питань і одразу відповідь. Попри дискомфорт та нудотно-виснажливе знущання з його душі, в пориві своєрідних емоцій - не міг затримати інформаційного оргазму. Він кричав диким енергетичним потоком, що сіяв плазматичним промінням його згустку. Забагато знань, забагато розуміння, мозок уже давно б розірвався в атом. Сприйняття і уявлення міняється.. Що це було?? це лиш продоження буття... Це лиш той світ, те життя, яке ми називаємо «загробне»... Ангелу воно сподобалось, не зважаючи, навіть, на те випробовування і легке катування звичайного земного розуміння, що призводило до рвоти новим. Це нове життя – те, чого він прагнув весь період свого фізичного існування. Так це була його мрія, очищення людей (залишків від тих звичайних зомбі, що заселяють нашу планету) від болота й ілюзій. Та Ангел не міг поки що зрозуміти, для чого правда ховається, для чого усі страждання земні, тягучі, болючі і важкі... ДРУГИЙ ДЕНЬ...
Здається, могутній потік послабшав. А можливо, Ангел нарешті зумів побороти силу знання, зміг спрямувати відповіді (не потрібні) повз свій згусток, а інші витягувати з нічого у себе, та це не важливо. Він все таки звик уже до нового сприйняття, нудотне відчуття пропало, залишилося лише приємне тепле збагачення іонізованим диференціалом вічності, яке заповнювало спраглу, на Землі, душу. Таку самотню там… А тут складову чогось єдиного, грандіозного і витончено-синхронізованого професіональним майстром, як механізм швейчарського годинника, солодким напоєм розуму приємно розповсюджуючим запах розуміння… І хоч це сприйняття було побудоване не на фізичних рецепторах, що наколені та приклеєні до всієї повершні гнилого і старіючого вічно тіла, не на задоволенні своїх потреб, бажань та примітивних хитрих проявів підлоти, Ангелу це подобалося. Душевний спокій та відвертість... Простота... Зібравшись в силах та думках, він захотів дізнатись справжність життя, сенсу існування від самого початку, початку зародження... ДЕНЬ ТРЕТІЙ...
Несвідомим способом він раптом зрозумів свою безвихідь і неможливість змінити процес, який він наново по-колу запустив... Ангел народився знову... Він народився тією самою людиною. У тому ж місці і часі… Тут він зрозумів істину, яку не відвернути й не зламати. Життя - це спогад... Багаторазовий спогад і сльози, замкнуте коло… Поки людина ще маля – це розуміє, і знає все. Точніше ще памятає те, що може вміститись у маленькому мозку від недавньої подорожі откровення. Та, нажаль, скоро усе забуває, так і не передавши іншим істини. Через не можливість і не придатність малого не розвиненого ще для цієї місії тіла, істина - помирає…
Дежавю… Віщий сон… Яснобачення…
Людська душа – егоїстичний мазохіст по своїй природі, переживши три дні насолоди, вертається на землю, знову в спогад,нове коло… Безкінченність вічності…
II
09.01.2009/19:22
Ред. 06.04.2009/16:16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134762
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 22.06.2009
автор: Ярослав