Боже, як страшно! Лишилась
В морі з дитям серед хвиль.
В човника весла згубились,
Берег за тисячу миль.
Вітер порвав нам вітрила
І допомоги нема.
Дарма потрачено силу,
Море навколо й пітьма.
Хмари, прошу, розійдіться,
Зіроньки вкажуть нам путь.
Сили мої відновіться,
Та не дозвольте втонуть.
На горизонті з*явися
Білий в вогнях пароплав
І порятуй, не барися,
Час вже для цього настав.
Нас екіпаж добуксує,
Потім підніме на борт.
І що останнє почую -
Боцмана вигук - "У порт!"
З мороку лагідні очі
З*являться, й голос звучить:
"Я капітан, і я хочу
Вас з дитинчам захистить!"..
P.S.Все це лише має бути,
Ми-ж у човні без вітрил
І допомоги не чути...
Господи, дай мені сил!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=135095
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 25.06.2009
автор: Вовчиця