Жила собі на цьому світі тінь,
вона не вміла розмовляти
і вчитися їй було лінь.
Якось гуляла собі парком
і поглядала на усіх.
Було так весело, так жарко,
лунав дзвінкий солодкий сміх.
Самотня стала біля річки
почала думати про час.
Вона була, як згасла свічка,
що часто меркне від образ.
Їй раптом захотілось бути
одною із усіх людей.
Зуміти образ роздобути
і стати повною ідей.
І так усі оці старання
подарували їй подобу.
І тінь позбавилась страждання,
робивши свою першу спробу...
А згодом в тому ж таки парку
сиділа радісна сім'я.
вони вмостилися на лавку
і звали маму на ім'я.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=135591
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 29.06.2009
автор: lovely