Тікати й тікати з жахливого стану,
пірнути у прірву свого небуття,
поховати нарешті на дні океану
мізерну пародію свого життя.
тікати й тікати, ховатись у стінах
надії й відчути у серці тепло.
Відчути, що з чимось ти станеш єдиним -
з тим, що любов свою завжди несло....
Тікати і впасти на камінь холодний,
побачити розклад душі й відійти.
У серці знов стогне плач той скорботний
Та голос лунає, що треба ж іти.
Зірвало пов"язку ,відкривши враз очі
на те, що повсюди лютує той звір.
Він живиться вдень всіма, хто охочі
Жити і лише пнутися з шкір.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=135760
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 01.07.2009
автор: Ентелехія