Сповідь ескапіста

Тікати  й  тікати  з  жахливого  стану,
пірнути  у  прірву  свого  небуття,
поховати  нарешті  на  дні  океану
мізерну  пародію  свого  життя.
тікати  й  тікати,  ховатись  у  стінах
надії  й  відчути  у  серці  тепло.
Відчути,  що  з  чимось  ти  станеш  єдиним  -
з  тим,  що  любов  свою  завжди  несло....
Тікати  і  впасти  на  камінь  холодний,
побачити  розклад  душі  й  відійти.
У  серці  знов  стогне  плач  той  скорботний
Та  голос  лунає,  що  треба  ж  іти.
Зірвало  пов"язку  ,відкривши  враз  очі
на  те,  що  повсюди  лютує  той  звір.
Він  живиться  вдень  всіма,  хто  охочі
Жити  і  лише  пнутися  з  шкір.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=135760
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 01.07.2009
автор: Ентелехія