Розпустила вніченьку довгії коси,
Опускала їх дівчина в холоднії роси.
Ой, дівчино, дівчино, чом сумнії очі,
Косу розплела посеред ночі?
То не очі мої, а роса вечірня,
А коса розплетена, бо навіки вірна.
Втратила коханого – щастя загубила,
Ой не стало милого – той, кого любила.
Ранок наставав та роса спадала,
А дівчина плакала гірко, бо кохала.
Тільки тихо-тихо верба шепотіла:
«Не плач, люба дівчино, я з тобою мила».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=136235
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 05.07.2009
автор: Шабо