Час має здатність втікати
і щоб його хоча б наздогнати
треба постійно прориватись крізь грати,
бо він і не думає нас почекати.
Тож треба вставати і гнати, і гнати,
із лабіринту вихід шукати,
омани й спокуси слід оминати,
і через прірви сміливо стрибати.
Із часом від дійсності слід утікати,
бо дійсність лиш тінь ілюзорна.
Втікати!
Задихатися, падать і знову вставати
бо час не буде на тебе чекати.
А коли усе ж зможеш його наздогнати
і глянеш в обличчя його...
Ти сам станеш часом
І знову втікати!
Щоб інші хотіли тебе наздогнати
Щоб душу хотіли за це продавати
Ноги ламати, від болю кричати
І знову вставать, щоб тебе наздогнати
На вершину вершин
За межу усіх меж
Це закон всіх законів
Тож вставай і біжи
доки не пізно
доки є час
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139081
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.07.2009
автор: Аскет