Кипить неприборканий гнів,
В безладді думок – протест!
В безмежному хаосі днів –
Один я, як перст.
Свинцева зневіра і біль
В гадючий клубок сплелись.
І я вже не вірю собі,
Як вірив колись.
Безглуздо – жорстоке життя,
Де мухи і павуки,
Де все, що хороше, - сміття,
Або навпаки.
Життя, мов колюча стерня,
Штрикає мене, псує.
Бреду я кудись навмання
В нікуди своє.
Надія… грайливе дитя;
Прокинеться лиш на мить,
І ніби – життя як життя…
І хочеться жить.
.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139487
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 30.07.2009
автор: Андрій Бабич