Багато поглядів сумлінних та лукавих в день,
Витрішщив очі вперлись розумом в пустеє...
Де дух панує справжній, що омина сумління в ніч,
Та опановує людськую гідність в серці й розум?
Нема його, хіба що кладовищ тенета,
Здіймуть свій мертвий галос до живих...
Писав б для них, но їх не чують серця вуха,
Що спини кожний тиждень знову гнуть, на нових яничар...
Свовілля, з авантюризмом в авангарді здійма свої крила..
Реве "батіг", і вчять для пустощів юначей,
Та рідний став кістляв язик, скрізь суржика лунає сморід,
Де техногенні жернова, вже молодь труть і з хрустом мелють...
Щоб з долі їх пожать жнива... Це все, як є - моя оселя...
Колиска в пам`яті... хіба ж... це прагнули вітчизни діти,
Мої діди, батьки, брати... що не щадили животи,
Життя поклавши за час кращій, для їх онуків та синів...
Як свині, загнані у хлів їх сподівання новим катом...
Сумління в надра поховали... ті скиглють на бириш, мов світ...
Немає вісника до віку, лише в землі моїх батьків,
Лиш ненажерливих катів там зграї прагнуть панувати,
Де вчора був вогонь святий, сьогодні стихлий до розплати...
Де ж правда друже й брате мій?
© Copyright: Alex Sikorsky, 2006
Свидетельство о публикации №1604270302
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=13953
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 28.04.2006
автор: olorinel