* * *
Валами, великими хвилями котиться пінява тиша.
Мовчки міняю вітрила – чорно-червоний бриз.
Вбивши в собі мінотавра, їду додому вища,
та не прогнати тугу, гостру, неначе спис.
Знаю: стече безслідно час у старих клепсидрах,
як відрахує Мойра двісті моїх клубків.
Я повернусь додому, наче смеркання, сива,
у нетривку оселю білих, мов лунь, дідів.
Я повернуся знову… І сизоока віла
тихо всміхнеться й скаже напівзабуті слова,
що заблукають в часі. І долетить осклілий,
стомлений, тисячолітній погляд в усіх дзеркалах.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139746
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 02.08.2009
автор: Strannic