Ми у світі людської заздрості
Щонайменше життя живем,
Й поливаємо квіти щирості
Таким гірким очей дощем,
Тай не бачимо шлях вірності,
Мов осліпли, - куди іти?
А у мізках лишень крайнощі,
В кожнім "ми" звучить "я" без "ти"...
І на лоні краси мірної,
Наче куплений весь світ,
Місця мало для думки вільної,
Видно тільки очей лід!
Ми шукаємо вічні цінності,
Щонайкращі слова в мить,
Щоб відчути вогонь гідності
Спромогтися, він в нас горить,
Та чому ж це такі складнощі
Просто жити чуттям дня?
Пізнавати життя радощі,
В кожнім "ми" трошки є і "я"!
Щоб на лоні краси вічної,
Наче щастя земних втіх,
Як відлуння води криничної,
Знову бачив в очах сміх!
Я повітря свободи, мов мужності,
Щонайбільше за мить ковтну,
Й розірву обійми байдужості,
Знову крилами мрій махну,
Тай порину у світ несхожості,
Як та пташка, у всій красі,
Де не має лищат буденності,
Де щоранку квіти в росі!
І на лоні краси помітної,
Наче думки моєї гріх,
Серед таїнств країни світлої
Бачу погляд очей твоїх!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139864
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 03.08.2009
автор: Serg