Друзі, пляж, субота… Трохи маю
Радісного часу для душі.
Мостовий абак переганяє
Незліченні кісточки машин.
Гей, абаче! Скільки ж то виходить
Сподівання, прагнень і надій?
…А водиця – зовсім не холодна!
Так би й оселилась у воді!
Возять шум туди-сюди моторки,
Довго-довго б’є об воду звук…
Врешті й хвилька – жовта і прозора -
Ткнулась лобом в стоптану траву.
А приємно ж як - піймати хвилю
І собі схвильовано радіть!
Наче бабка, схоплена за крильце,
Знову звук тріпоче по воді.
Зайчики стрибають по обличчях,
Мрії пропливають по очах:
Щось таке стареньке, ностальгічне
Виграва на скрипочці хлопчак.
Трохи дивно – ми посеред міста,
Що росте щодня за кроком крок,
А на цьому дивному відрізку –
Головує поки що Дніпро.
Золотом оздоблена дзвіниця,
Мов до свят, прибралась в промінці –
Та чомусь не можна роздивиться
Жодного відбитку на ріці.
Ми також умієм це робити:
Від колишніх друзів чи подій
Зберігати в пам’яті відбитки –
Чи не мати й знаку на воді…
Може, потім вередлива пам'ять
Перетрусить сховані скарби:
Що було – чи не було із нами,
Хто любив – а може, й не любив..
Та не будем привидів ловити
У такий хороший літній день…
Щось химерне з хмар майструє вітер…
Різнобарвне… Дощ, мабуть, піде…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=140271
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 06.08.2009
автор: Кузя Пруткова