Холодні сльози теплого дощу
Стікали по щоках і тротуарах.
Я про одне з тобою помовчу,
Продовживши агонію кошмару.
Не хочеться не те що цілий світ,
А навіть це кохання рятувати.
Всього лиш мить, одна єдина мить,
І поглядом не зможемо стрічатись.
Та жовта меланхолія пори,
Такої гострої для пам'яті моєї,
Перетече з реальності у сни,
В яких, можливо, віднайду себе я.
У полі зору – лиш твоя рука,
Така колись обожнювана, рідна.
Моя долоня з'їжилась в кулак –
Кохання ми з тобою вже не гідні.
Йдучи в нікуди, світлом ліхтарів,
Роїтимуться докори сумління,
Через каскад не виказаних слів,
Холодних поглядів і рук осиротіння.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=140691
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 09.08.2009
автор: Парчевська Ольга