Чорна кава загусла у чашці,
На шибках штучна райдуга грає...
Стільки люду, а всі в одній масці,
Ця картина мені набридає.
Всі байдужі, серйозні, в задумі...
Поспішають до своїх могил,
Це не чорний, тим паче не гумор,
Все мине, одним помахом крил.
Але так воно було і буде,
Так мабуть, правильніше за все,
За простим завжди криється мудрість,
Нас життя не питає, несе.
Запах кави ще повнить повітря.
Я люблю його, як і того
Хто навпроти ховає усмішку,
Від серйозності жесту мого.
Я розтанула, миттю забувши,
Про короткий дарований час.
Стати мить цю я вічністю змушу,
Потонувши у тобі ще раз.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=140692
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 09.08.2009
автор: Парчевська Ольга