Життя, як несамовита ріка, життя, як поле бою, життя, просто постійна боротьба за щастя, за волю, за свої мрії і вподобання. Інколи ти все життя біжиш, борешся, лізеш через хащі чужих думок, проблем, а потім враз спотикаєшся… спотикаєшся від незвіданої, страшної прірви, яка лягла тобі під ноги. Ти стоїш і плачеш, кричиш, репетуєш, а потім розумієш, що все марно. Всі твої вчинки, дії, прагнення були пустими, марними і розбилися, як фарфорова фігурка. Важко стояти над прірвою… вона заставляє дивитися на світ по – іншому, серце битися сильніше, груди підіймати з новою силою, душу – кричати про себе. Ти так прагнула до кращого, а вийшло тільки гірше, ти вкладала максимум, а вийшло мінімум. Ти цілилась в його серце, кидала в нього погляди – стріли, згодом почала настирливо стріляти пулями. Але їх було мало, тільки дві… одну запустила собі під серце з його іменем, а другу… Цілившись в нього, отого єдиного, ти промахнулась, і не попала в бажане. Жаль, туга, ненависть сковують тебе перед прірвою, і ти мовчиш не знаю що робити…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=140706
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 09.08.2009
автор: Тінь вітру