Долю одуримо, біль, наче гріш,
кинувши в чашу жертв покаянних?
Правда – скрижальний різьблений вірш –
давнє прокляття хворих і гнаних,
в спадок залишене. Поглядів рінь
пам’ять з сарказмом кине під ноги:
завжди від Бога йшли до прозрінь
і від прозрінь утікали – до Бога.
Так було вічно. Страх одкровень
ляже хрестом прижиттєвим на плечі,
щоб проміняти вічність на день –
не скасувати права на втечу,
як не пройти в шість мільярдів цю путь,
щастя у долі не взяти на виплат.
Дні розтікаються з жмені – мов ртуть.
Долю мідяччям не одурити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141450
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 14.08.2009
автор: Strannic