Несіяне зерно не процвітає,
На знає той кому біди не має.
Я вірив в правду бився в груди,
Я знав що добрі й святі - люди.
Я чув історії крилаті,
Про смерть мирянин на багатті.
Мені розмарилися очі,
Я опинився у болоті.
Не кожен вірить та не знає,
Що після сну його чекає,
Коли розплющаться Вам очі,
Тоді допоможу охоче.
Прийду, підніму, заспокою,
Не бійтесь далі йти зі мною.
Я бачив світ я знаю долю,
Я чув небесною промову.
Не чварітся браття мої,
Не розбийте життя своє.
Пізно буде жалкувати,
Комусь душу віддавати.
Горе вам о боги світу,
Не склавши навіть заповіту,
Хороните себе й усіх,
Із уст я чую тільки сміх.
Не так давно Вам було веселіше ,
Коли розіп’яли не тих грішних,
А зараз втративши майбутнє,
Ви знов повзете у забуте.
Мої слова не кожен зрозуміє,
Хтось обсміє, хтось пожаліє,
Хтось скаже, що я божевільний
Хто не посміє, скаже - бідний.
Та річ не втім щоб марево шукати,
А втім, щоб долю не віддати,
Щоб вірити, тремтіти, знати,
Щоб негаразди РАЗОМ подолати.
І лиш тоді Вам добре буде,
Як стануть рідними, близькими - люди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=142230
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 20.08.2009
автор: Ярослав Клочник