За що нен́авидиш мене,
За що мене так зневажаєш?
Неначе жах, що не мине -
Мою любов так люто краєш?
Спустошена моя душа -
Мов чаша, випита тобою.
Молю спасіння у вірша,
Що серце сповнює журбою.
Дивлюсь в холодні дзеркала
Твоїх очей таких жорстоких:
Нема любові - купка скла
І майбуття поодиноке...
Яка провина в мене є?
Та, що колись кохала інших?
Що виріс син, дитя моє?
На жаль, не твій - та вже так вийшло...
Що молоді мої літа
Дістались не тобі, мій любий?
Що я сьогодні вже не та,
Не те волосся, очі, губи?..
Та ти не слухаєш цих слів -
І знову скло в очах застиглих.
Любов, розрізана навп́іл,
Неначе пес побитий, скиглить...
Моїх страждань пекучий біль
Тобою до стовпа прикутий.
Чим ненав́идіти так люто -
Благаю, просто не люби!...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=143263
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 28.08.2009
автор: Тамила Синеева