Я знаю тобі важко,я знаю як болить
Я чую,як душа твоя кричить.
Ти знов в дипресії і знов не хочеш жити
Не хочеш говорити...а може хочеш та не знаєш з ким.
У тебе нема цілі, а це ж найбільший гріх.
Ти втратив свої мрії,надії і з щастям ти тепер на "ви".
Повсюду бачиш біль і безнадію,
Повсюду бачиш горе і його сліди...
Ненависть,зло,ганьба й провина
Ніякої любові.
А за собою залишаєш кривавії сліди...
Я знаю...
Вірю...
Розумію...
Але чи знаєш ти?
Що сам копаєш ти собі могилу,
Що сам загнав себе сюди?
Я не виню.
Бо ти не винен.
Бо ти не знав,не розумів.
Батьків твоїх цього не вчили й не передали знань тобі.
І не кажи,що я сліпа,наївна чи дурна.
Таж навпаки, прозріла я й вдихнула на повні груди це життя.
Так само як і ти я тліла,я проклинала,я ридала
Я залишалася одна і навкруги була лиш пустота і біль і гризота.
Й тоді я Смерть зустріла
І так багато зрозуміла...
Та вже здавалось було пізно
І догоряла вже моя свіча
Та виявилось вона і не горіла, а тліла так само як і я.
І я останні сили кинула в життя
Я перестала плакати і посміхнулась
Хоч кров*ю стікали нутрощі мої і її присмак завжди був на язиці.
Хоч було важко, а я все піднімалась
І випростала плечі гордо я свої.
А Смерть ось що мені сказала:
"Ох люди які ж ви є дурні
Невже не розумієте?
Невже такі тупі?
Коли усіх і все ви проклинаєте,
Коли повсюду ви горлаєте,що всі погані і весь світ це зло?!
То що до себе прикликаєте? Невже добро?
Ви ж кличите до себе теє зло й у всіх його шукаєте
Не помічаєте,
Стираєте... із пам*яті любов.
Її ви відганяєте
Натомість прикликаєте: ненависть,біль,страждання...
А любов - вона тихенько плаче глибоко в душі,
Вона вам все пробачить
І зцілить рани й втамує біль.
Вам треба лиш почути і відкритись їй."
І це не легко, і не за раз, та коли хочеш жити ти знайдеш час.
І ось я встала, і я вже йду.
О Боже, Чудо, Я дихаю
Я дихаю на повні груди
Моя легеня відросла
Я знаю щастя буде, воно вже є і приклад тому - я,
Моє житя.
Бо я повірила у нього й воно у відповідь повірило мені
І простягнуло мені руки
І повело у цей прекрасний світ.
Ти кажеш сил немаєш,не можеш вибратись
І знов чогось чекаєш, чого і сам не знаєш
Але ж не знайдеш на землі когось сильнішого за себе
І та любов живе в тобі і те добро і тії мрії і та надія
Бо ти - є образ Бога,ти - його син, його частина
Й не твій це шлях,не твоя доля
Хоч і створив її собі
Ти створений для щастя і любові
Чомуж ти вибрав біль?
Поглянь на мене
Яка я була квола і слабка
Яка я була хвора і сумна.
А зараз, я здорова,сильна,
Я - жива.
У тебе вибір є і буде
Й ніхто його не забере
Тож вибирай,що хочеш:
Гнити і коптити своє нутро і свої почуття?
А може хочеш знов любити,насолоджуватись і просто жити,
Пізнавши щастя глибоко до дна?
Це вибір - Твій
І ти творець свого буття,своєї долі і свого життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=144538
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 06.09.2009
автор: Дана Славонік