Майстерно покриваючи життя безкомпромісним матом,
Ховаю душу , десь подальш за грати.
Лишаю лезом на руках кривавий слід,
Зубами й нігтями кришу холодний лід.
Ще крок і падаю. Та вже не піднімаюсь
Такою як була , ще мить назад, вже не лишаюсь.
Сльозливими потоками спинити хочу біль.
Та лише сиплю ранами їдучу сіль.
Тамую спрагу в теплоті, за допомогою вина.
Без докорів руйную душу , що лише мені дана.
Знов нарікаю , ремствую на долю,
Що так безжалісно забрала в мене волю.
Втікаю, і ховаюсь та все нижче й глибше.
Відмовлюсь я від того, що здавалося б на ліпше.
Бо краще мені сумніваюся що буде
Піду як завш гострити кігті й зуби.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=145622
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 16.09.2009
автор: Контрабас