А ми не знали де гуляти у ці вихідні
І позбігались всі до хати, як уві сні,
Були гуртом і гомоніли про Бога і світ,
А потім полягали спати... не спав тільки кіт...
Котяра добре розумівся на молоці,
Сметані, в м'ясі розбирався і в ковбасі,
Він миттю вискочив на стіл і потяг що було,
А ми сопіли, лише місяць заглядав у вікно.
Я не знаю коли, настане той час, я не знаю звідки прийде весна,
Я молюся, щоби Бог завжди беріг нас, я молюсь, щоби країна зацвіла.
І коли я дивлюсь на свого кота, він не винен в тому, що зголоднів,
І коли Україна молода, схожа чимось на зграю голодних котів...
Я вранці встав і, посміхнувшись, прибрав на столі,
Зловив кота і дав по сраці, та треба й собі.
Більше ніколи я харчів не лишав для кота,
А Україна до́сі марить ковбасою з стола...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=145653
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 16.09.2009
автор: Heruvim