Загубилася у віхолі дорога
Антських і склавинських молитов.
Доле, ми брели кудись, небого,
Навраттям розбурхуючи кров...
Безберега річка білою саѓою,
Підступила до зарінку – до хрестів.
Значить, шлях страждання був лише маною –
Бо ж ріку ніхто не переплив...
Благовіст надії змінять передзвони
Обважнілих оберегів – кладовищ.
І предвічна тиша з неземних амвонів
Осінить божественним: „Облиш...”
Я ішов затято, позбивавши ноги,
Озирнувся – курява і мла...
Загубилася у віхолі дорога,
Не знайти...
А чи
вона була?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=146567
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 22.09.2009
автор: ЯЩУК Володимир