У тому світі неминучому,
Де лиш насильство та печаль,
Ніхто із смертних вже не зможе
З обличчя зняти ту вуаль.
Розкинулися гори, сте́пи,
Порозцвітали вже садки.
І соловейко десь щебече
В обіймах ніжної краси.
Іде дівчи́на над рікою,
Отава вже давно росте.
І перешіптуються гори,
Що все минає й не мине.
І не минає наше горе,
І не мина наша любов.
Можливо ми її не бачим
У звичнім тенісі розмов.
Мабуть вуаль накрила очі.
Але кому із нас, скажи!?
Можливо людям всім навколо,
І це усе лиш міражі?
І в тому світі неминучому,
Де миз тобою теж живем.
Можливо все-таки хтось зможе
Зняти вуаль з своїх очей.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=146602
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 23.09.2009
автор: euphoria