Чомусь вона пише про речі,
які їй не пасують:
про смерть, про безвихідь,
про стан депресивних дощів...
Хоч дні її сірі,
але ж вона їх розмалює
з цитриною вижатих фарб вона містом іде
її кеди мальовані сонцем
і у коси уплетені грона
вона дихає чимось бузковим
і пахне як свіжа вода
вона думає серцем
і носить червоне та чорне
і їй вочевидь таки не личить
земна хода
вона мріє про місто дощів
та висотні будинки
про віконце що матиме
повний вихід у небо
її очі блакитні і казали
вона має крильця
вона питиме каву й куритиме
закутавшись в темінь
їй час спати у листі
і їсти пиріг із чорницею
розмовляти про книги
котрі точно писали "для неї"
і вона мовчатиме тихо
майже не дихаючи
доїдатиме трускавки і чекатиме...
фільм про зорепад у морі...
24.09.09 майже нічне
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=146793
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 24.09.2009
автор: Helena Autumn