На високих вітрах розчинилося слово „прощай”,
Задзеркалля небес потьмяніло на вічну розлуку,
Зневиразнивши віру – забуту дорогу у рай,
А натомість на відпуст лишивши знетямлену муку.
Цілу ніч гамував я ридання, читавши псалтир.
Перемітка в вікні – наче драми остання заслона,
А за нею – пустир, нескінченний холодний пустир,
І свіча скрижаніла, і тьмава подоба ікони.
За незнані поля, де схрестились останні путі, –
Завірюхи, дощі й буревії скликатиме тризна...
Ти ніколи вже більше не стрінешся в цьому житті.
Та й хіба то життя? Затамована сміхом трутизна.
На високих вітрах розчинилося слово „прощай”,
Задзеркалля небес потьмяніло на вічну розлуку,
Зневиразнивши віру – забуту дорогу у рай,
А натомість на відпуст лишивши знетямлену муку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=147024
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 25.09.2009
автор: ЯЩУК Володимир