Десь колись в якійсь країні
Коли в нас був ленінізм.
Як, чому, не знати й нині,
Але трапивсь фемінізм.
Всі жінки, мов одуріли,
Чом їх трястя не взяла?!
Мужиками стать схотіли.
Отака то от біда.
І якась з них все горлала,
Що жінок немов гноблять.
Не дають рубати дрова,
Гвозді в стіну забивать.
І жінки, забувши розум,
В шахти лізти почали.
І так, ніби під гіпнозом,
У боксери йшли і йшли…
Більше того,нема ж мозку,
Культуризмом зайнялись.
А як вже набрались лоску,
То і в бізнес подались.
А кому ж дітей рожати?
Та вже то не головне.
Треба ж справу розвивати.
А дитина? - Підожде.
Мужики тоді й забули,
Що то значить „джентельмен”
Бо вважають, що ми дури,
Ми ж тепера супер-мен!!!
От жіноцтво, наче вівці,
Клара їх куди веде?
Догорланились до того,
Що і маємо тепер.
Хто читав, тому спасибі,
Але знайте ви таке:
Ми жінки, хоча і сильні,
Ласки ж хочеться проте.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=147411
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 28.09.2009
автор: nadionchik