Квилить дощ, розхлюпавши калюжі
Перед сірим небом, як взірцем.
Нібито нарочито байдуже
Тяжкі хмари плинуть манівцем.
Третій тиждень небо як прорвало,
Ллє безперестанно, мов з відра.
Так на довго сонечко сховалось
І сумує яблунька стара.
Притомилось жито від негоди,
Колосом схилилось до землі,
І чека на милість від природи
Геть розмитий шлях серед полів.
Та у тій негоді, наче диво,
Тисячами сонечок сія
Соняшників неосяжна нива,
Золотом виблискує земля.
Ніби промовляє стоголосо,
Що негоду ми переживем.
І снопи дозрілого колосся
Відзвітують славним врожаєм.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=147456
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 28.09.2009
автор: Тамара Шкіндер