Давай скинемо скорбні покрови,
Розмалюємо світ у яскраве
І зруйнуємо смуту в основі,
Щоб всі помисли чистими стали.
Та не може тебе врятувати
Тільки прагнення самообману.
Можна вічно свій погляд ховати.
Та не довше, ніж пізно як стане...
Та ці чорні покрови ,як стіни,
Не як прагнення щось поховати.
Ми сховати себе не зуміли
Від жорстокої смертної плати...
І як скинеш, яскравість не прийде,
Бо душа мерзлотою покрита,
А себе обманути ще вийде.
В цьому відповідь - що значить жити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148147
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 03.10.2009
автор: Ентелехія