До обрію скотився віз Ярила,
Останні промені дарує на сьогодні,
Птахи до сну лаштують теплі крила,
Летять до гнізд і ситі, і голодні.
З рожевих хмар примарні замки
У небі вітер розганяє,
Вони як мрій моїх уламки-
Лиш дотягнувсь,- їх вже немає
Суха дорога наче спина у тарані
Веде мене сьогодні навмання,
А ліхтарі схилившись у вітанні
Опустять очі, наче їх вина
У тому, що рожеві мрії,
У тому, що гуляю зараз сам,
Що слухав і наївно вірив
І думав, що усе віддам
Як гірко завжди помилятись,
Як тяжко зазнавати втрат
І в помилках так важко зінаватись-
Сумління власне, мов безжальний кат.
08.2009
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148347
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.10.2009
автор: герой