Мабуть, я шукаю якісь важливі слова.
Тому заплющую очі... І бачу себе малою...
Мова, що десь обвітрилась в степах,
Вертається.Втомлена й спрагнЕнна спокою.
Торкаюсь, десь так,недбало забутої миті...
Ось скрипнули двері.----Грак з золотої тополі злетІв.
(Головне, що голуби були там---- тихі і ситі.)
Простір шукати другий , певно, одразу волів.
Затуманено сонними падаючими зірками
Слова вибиваються, просять життя...
...Без вибачень ...Пожовклими сторінками
Колись виправдаю своє (?) непутя.
Переспіване ,переніжене,лагідно люблене----
Заколисується у нескінченний час!
Так полум*яно, вільно, правдиво бУли ми!
Це не страшно,що в пам*яті лишать не нас!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=149508
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 11.10.2009
автор: Соломіцька