Білі вірші конструктивізму
тхнуть пліснявою серця
ураженням крові скрутило слова,
що взялись із нікуди.
Мої вірші не люблять бути там де люди.
Незаплановані, бузкові букви
не чекають долі.
Вони одразу знають для чого родились
і де потім будуть (помруть).
Чорні вІрші сюрреалізму
загубились поміж сновид
моїх снів.
Вони схожі на жахи
із стрічки Silent Hill
попіл пада із неба,
кожен вірш лікує мій біль.
Часом я читаю себе як приречену,
від чогось зречену.
Часом читаю як дитину світу
в якому живу.
Але все рідше під ногами землю відчуваю.
Я не літаю! Я наче пропадаю!
14.10.09 полуднево-вечірнє
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=150091
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 14.10.2009
автор: Helena Autumn