Щось знову мене стало діставати.
О-й-й, чую зараз напишу-у-у.
А перед тим, як справу розпочати,
Я словничок гарненько потрушу.
Дивлюся: незнайомих слів багато,
Немов фантасмагорія якась.
Почну із «А» і буду в «ажитато».
А вам про це все знати просто зась.
Ну а тепер повЕло на кохання.
Ось тут уже напевно я утну
Про всі бажання – перше і останнє.
Не зійде місяць, виймемо луну.
Яку я бачу власними вухами,
(Бо так іще ніхто не написав),
І пролетить ворона поміж нами
Тай розповість тобі, хто покохав.
Два рази оком вистрілю у небо.
І ніби рима є, і все гаразд.
А як не має рими, то й не треба.
Не можна все осилити за раз.
І знов, немов будяк, перо дереться,
Та плутаються, як вужі, слова.
Не все написане враз доторкнеться серця,
Та лиш би не боліла голова.́́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=150822
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.10.2009
автор: Тамара Шкіндер