Я у спогадах лину думками,
Мов у житньому полі пливу,
До колосся торкаюсь руками, -
Кожен дотик - життя наяву
А те жито мені вже по груди,
Шелестить вітерцем навкруги,
В нім я виріс і вийшов у люди,
В нім ховаюсь від злої туги
Ось по ниві розкинулось дивно
І у небо до сонця росте,
Червоніє у маках невпинно, -
То дитинство моє непросте
Трохи далі вже йду по-коліна
Я волошками радісних снів,
А життя підганяє на зміну
Перші спогади юних років
Літня злива колосся змочила,
Освітила, мов блискавка, дім
І на згадку печаллю злетіла, -
Біль утрат нерозбірливий грім
А я далі блукаю по полю,
Ніби бачу за хмарами край,
І благаю непізнану долю:
- Ти хоч трішечки радощів дай!
Щоб було мені в спеку не жарко,
Щоб за тінь не ховався у рів,
Щоб кохав тільки пристрасно, палко,
Бо єдину на світі зустрів!
А воно невблаганно колише
Мої думи колискою днів
Та нестримним життям в мені дише, -
Бачу погляд дитячий без слів...
Скоро Осінь жнивами настане,
Дай бог, мудрості зерна зібрати,
Щоб життєвого поля ланами
Могли діти мої мандрувати!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=152500
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.10.2009
автор: Serg