Стомлено ти ідеш дорогою втрачених надій, яка колись вела у вже неіснуючу країну мрій. З посірілих оченят сипляться сизі сльози стирають солоними струмками сонячну сонату скам*янілого серця. Тупим мечем іржавий ілюзорний біль врізається у ноги, і ти падаєш…Остання крихітна надія розбивається об сковану болем землю. Здається, сил більше немає.
У голові ниє болюче питання:”Чи потрібно жити далі?”. Але попри усе ти береш порвані крила, стараючись знов полетіти, полетіти до світла, робиш вирішальний крок, і… падаєш, буденність жорстоко вбиває гармонію, кидає тебе об вічність, ти розумієш, що твій вихід – це втеча, біжиш, ховаєшся у віддаленому куточку галактики, а за слабкість тебе карають самотністю….Та ти не коришся темряві, змушуєш себе жити далі, торкаєшся пораненим серцем закривавлених крил, і повторюєш спробу…..знову невдача. Здається, що у похололуму тілу більш не пульсує гаряча кров, а тобі байдуже, повторюєш собі, що не можеш віддати душу мороку, не скоришся, а невідома сила шепоче:”Здайся, спинися… навіщо це тобі?” .Відчуваєш, що впевненість покидає тебе, сумніви закрадаються у сміливість, вже не знаєш, що робити, боїшся сирої невпевненості, яка підкоряє розум…”Невже здамся?” – повторюєш про себе.Руки зводяться до неба, сухі уста шепочуть тиху молитву, та ти не віриш, що тебе буде почуто, але хапаєшся за останній шанс, бо знаєш, це – твоя єдина надія…У серці знову з*являються сили, “Невже подіяло?”- недовірливо запитуєш, несміливо дивлячись в небо…Невпевнено пробуєш летіти, згадуючи минулі поразки, і….відриваєшся від землі, білосніжні крила палають чарівним полум*ям, а ти летиш до своєї світлої мрії….
Першу битву виграно…Та чи хватить сил боротися далі? Чи не втратиш віру? Чи не здолають тебе сумніви? Чи бачитимеш зміст жити далі?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=153458
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 04.11.2009
автор: Сонячний Янгол