Зів’яли крила... Й на устах
Знекровлених безсила піна...
Вагання крига та в серцях
Знесилених, - лиха годино, -
Невіри лють і мотлох жаху
Що знов несуть на долі плаху
Добро, красу і честь свою
О милий Боже! Не взнаю, -
Людському роду-небораку
Бракує волі, як води
Жорстокістю нагнано страху
І тупості зійшли плоди....
Гей-гей, ви, небораки-люди
Чи не набридло це лайно ?!
Чи ще не втоптано по груди
І не проставлено клеймо ?!
Та он же де воно, на лобі
Яскраво, борзо розцвіло
Вже скоро віку, як відтоді
Та дотепер часу пройшло
Як вам не сором буть рабами,
Все вірить в доброго царя?!
Хіба не цьковано вас псами?!
Хіба це ваша скрізь земля?!
Чи не оббивані пороги ?
У злості, кривді та брехні
Хіба не босі ваші ноги ?
По груди стоїте в багні...
Хіба ревуть воли, як повні ясла
Та дістається все царям
Чи може Віра все ж не згасла...
Чи все ще мало горя вам ?!
1991 рік Харків
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=154743
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 10.11.2009
автор: kriwoy