«Миле моє пташатко, дальніх висот не бійся! –
Вчила велика птаха рідне своє дитя, -
Ти подивися в небо, злийся душею з виссю,
Вір, що у цій блакиті справжнє твоє життя!»
Грілось мале на сонці, чистило пір’я довго,
Мружилося на світло… Що, коли не злетить?
Ну ж бо! По вітру дзьобик!
Крила розправ!
В дорогу!
Знай, що давно чекає неба твого блакить!
Ранок змінила нічка. Зорі говорять вголос,
Що то між них літає? Привиди чи душа?
Ні, у нічному небі, щоб розігнати холод,
Вперше розкривши крила, стрімки летить пташа.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=155732
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 15.11.2009
автор: К@труся