Нічні вогні примушують забутись,
І просто йти, не знаючи куди,
Здавалося б, так легко повернутись,
Та дощ змиває похапцем сліди.
Якби гукнуть! А хто мене почує.
Гірчить по тілу охолола кров,
Що в серці заметіль нікого не хвилює,
Так нащо, Господи, ця проклята любов?
Згадаю біль. Німий. Ще з того року…
Сховаю спогади десь глибоко в душі,
З тобою поруч чи без тебе збоку,
Вперед іду по стоптаній землі.
Минають дні. Холоне в чашці кава.
Солодкий погляд ріже наче сталь,
Світанок знов – і я від нього п’яна,
Заплакала б, та сліз нестерпно жаль.
Де крок вперед – шляху назад немає,
Ти гід собі в своєму майбутті.
Час невблаганний, він не зачекає,
А кожен день – єдиний у житті.
Хапаюсь знов за щастя соломинку,
А доля кидає на стіл зеро,
́Мені щоб світ завмер хоч на хвилинку,
А з ним і я, і це німе кіно.
Все. Годі слів. Розтану ніби айсберг,
З водою відпущу себе у океан,
Я лиш аматор, я не ас, не майстер,
Й життя моє – в пустелі караван.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=156507
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 19.11.2009
автор: little black