Зросли, зросли вже немовлята…
Іще недавно це було, -
Колиску лиш гойдала мати,
А вже дороги замело
За горизонт, де йдуть дороги
Де неспокійне це життя
Веде з порогу до порогу
І вчить її мале дитя…
Зросли орлята. Полетіли
У світ премудрий та стрімкий
Все дуже рвались, бо ж хотіли
Пізнать його, а він, лихий
Повчав і горем, і печаллю
І першим цвітом весняним,
І слова вчив, і вчив мовчанню
І доля вчила поряд з ним.
Взамін душею не кривили, -
Несли з собою у світи
Тепло і щирість, і надію
Що надихнула колись ти…
А ти не спиш… Думками з ними
Смієшся, плачеш і ростеш
І їх турботами простими
І їхнім горем теж живеш
Сини, сини… Ще колискову
Хотілось стиха б заспівать
Та вже не вам, а коли знову
Дасте онуків доглядать
Бо час летить, і нова днина
Думки вплітає в сивину
І осінь змінює година
В бурхливу повінь весняну
Зима повернеться з днів літніх
Де сонця промінь відгорів -
Чекать синів з доріг всесвітніх
Довічна доля матерів…
Київ. 14.11.2009 року
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=156638
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 19.11.2009
автор: kriwoy