Де ж Україна, до якої
Ми йшли усі оці літа ?
Нема, нема її святої
А мо’ блукає сирота
І марно кличе десь на сходи
Сліпеньких правнуків своїх
І посилає знов до них
Сумні Дніпровські сльози-води...
Що ж ти, таки в слов’янофіли
Великий праведний народе ?
Мовчать козацькії могили
Що довгожданої свободи
І не діждались...
А ми, хоч скинули окови,
Та й над собою посміялись
Бо забуваєм навіть мову, -
Свого святого відцурались...
А десь стоїть на Тій землі
Сусіда світла біла хата
І десь навчає доньку мати
Співати вранішній зорі
І знов вечеряти гукають,
Хрущі над вишнями гудуть
Женці в полях пшеницю жнуть
І в пісні працю прославляють
І ще росте в тім полі жито,
Ніким не стоптана трава
І оживають знов на світі
Святі Тарасові слова...
м. Херсон 1988 рік
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=156680
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 20.11.2009
автор: kriwoy