Остання сльоза покотилася,
Моя душа об твою розбилася.
Її крихти вже не можливо зібрати,
Можна лише рештки, як сувенір, тобі віддати.
Складу їх в рожевий пакунок
Й відправлю тобі подарунок.
Захрустять вони у журбі
І розкажуть мою тугу тобі.
Лише жаль оповитий думкою,
Що тобі це зовсім не цікаво,
Як ти серце розбив і душу мені,
Немов стакан дзвінкого кришталю.
Не погляну я більше на тебе,
Як давно я дивилась колись.
Відвернуся назавжди від тебе
Й не повернусь назад ні на мить.
Я не буду страждати даремно
Через серця розбиті куски.
Краще піду я гордо далеко
У невідані, дальні світи.
Зрозумієш колись, що важлива
Я в убогому твому житті.
Та пробач, що я не зрадлива,
Що не зраджу сама я собі.
Ти шукатимеш знову і знову
Той далекий для тебе мій край.
Та не прийду я на допомогу,
Хоч ти з серця всю кров виливай.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=157627
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 25.11.2009
автор: Руслана Савка