Ох, бідний український селянине!..
Це скільки тих страждань ти переніс...
І в тридцять третім небо було синє,
Та більшовик світогляд свій приніс.
А ти ростив на нивах вічний хліб,
Та не довелось тобі його вже їсти...
Бо впав від голоду увесь селянский рід.
(За це й в тюрму немає кому сісти...)
Цей тридцять третій рік, як вік Христа.
Всю зиму смертю й голодом мел́о...
Шість місяців... нелюдського поста...
І впало трупом... українське село.
Мільйони кращих в світі трударів
Пішли невинно, як зерно у землю...
А хто остався мабуть таки здурів,
Бо говорив - "Я голода не помню..."
P. S.
В цей день журба покрила наші душі,
Цей день, як цв'ях у серці мучить нас.
В цей день схилити голову ми мусим,..
Щоб на планету не прийшов подібний час.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=158255
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 28.11.2009
автор: Володимир Кухарчук