Згадався давній сміх дитячий
І мамине сумне вікно,
На підвіконні птах незрячий
Клює розсипане зерно...
Тут сад писав свою поєму
У світлій музиці дощів,
Немов з джерел черпав він тему,
А приклад брав з старих кущів.
Надвірна клямка зберігає
Сліди матусі й дотепер...
І ніби хтось мене благає:
«Не допусти, щоб вітер стер!»
Не описати на папері
Про біль, який мене обліг...
Бо вже не рипнуть тихо двері
Й не вийде мама на поріг.
Та сум лягає на повіки
За тим, що десь, колись було,
У золотаві згадок ріки,
Занурю болісне крило.
12/05-2008р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=158328
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 29.11.2009
автор: Ninel8