Лежить в могилі мій учитель,
Людина чуйна, повна доброти...
Мій друг, учений і мислитель,
Пробач мені, що перейду на «ти».
Нещасні повоєнні діти...
Про існування наше – свідок Бог,
Ми голод мусили терпіти,
Ти зошит нам ділив один на двох.
Ділив... Я дивлячись в віконце,
Сльозу ховала в латаний рукав...
Ти теж скривився, як від сонця,
Догадку мав, – ти свій мені віддав.
Стоїть верба й стара криниця,
Куди ходили брати ми води...
Коли іду , – зайду напиться,
Згадаю давні, добрі ті сліди.
Нехай земелька стелить пухом,
Я пам’ять добру в серці збережу,
Тож, друже мій, зберуся з духом –
За тебе службу Божу відслужу!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=158446
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 29.11.2009
автор: Ninel8